Як батьки і вчителі можуть допомогти дитині?
Школа – найважливіше місце соціалізації дитини.
Саме там вона вчиться будувати контакти, вирішувати конфлікти,
лідирувати та слухатися. А стресова атмосфера у школі може серйозно
вплинути на дитяче ментальне здоров’я.
Як помітити, що у школі дискомфортно? Як можуть допомогти
вчителі? Та як навчити дитину розуміти свої емоції?
Як школа може піклуватися про ментальне здоров’я дитини?
Часто батьки пропускають у своїх дітей перші тривожні симптоми,
пов'язані з ментальним здоров'ям. Натомість вчителі у школі можуть швидше
помітити зміни у поведінці дитини, оскільки бачать її у взаємодії з
однолітками.
Ось що може зробити школа, щоб стати безпечним місцем для дітей.
Не боятися говорити про ментальне здоров’я. Воно має зайняти
окрему позицію у системі шкільних цінностей. Перший крок – вчити дітей
дбати не тільки про своє тіло та довкілля, а й про добробут та психіку;
Організувати простори, сприятливі для фізичного здоров’я. Де
діти можуть побігати, пострибати, пограти в активні ігри. Або навпаки –
полежати та відпочити, якщо втомилися;
Створити простори для «розвантаження» – кімнати, де ніхто не
потурбує, допоможе заспокоїтися та зосередитися;
Навчити просити про допомогу. Так посилюється психологічна
відновлюваність: ми не стаємо стійкішими до стресових подій, але швидше
повертаємося в ресурсний стан;
Підтримати дітей, які вже відчувають труднощі з ментальним
здоров’ям. Такі діти більше страждають від чужих ворожих вчинків, ніж самі
несуть загрозу;
Скерувати за фаховою підтримкою. А також впевнитися, що
дитина отримала допомогу;
Запровадити програми для попередження проблем, пов'язаних із
ментальним здоров'ям – антибулінгові, з конфлікт-менеджменту. Дітям і
вчителям стане легше взаємодіяти, і психоемоційний стан покращиться у
всіх.
Як протидіяти булінгу у школі?
Булінг, або цькування – одна з найпоширеніших проблем у школах, з
якою в Україні стикалися 67 % дітей у віці 11-17 років. Якщо дитина
регулярно потерпає від булінгу у школі й не отримує допомоги, це може
призвести до тривожності, замкненості, депресії та навіть суїцидальних
думок. Саме тому ігнорувати прояви булінгу дуже небезпечно.
Найперше вчителі, батьки й діти повинні розуміти, що таке булінг.
Коли над однокласником постійно сміються інші, називають його
неприємними словами, кріплять на спину стікери – це вже ознаки цькування.
Інколи самі вчителі стають провідниками непрямого булінгу: їм також треба
розуміти, що вони роблять не так, та як поводитися правильно.
Толерантність до булінгу повинна бути нульовою. Миттєва реакція з
боку школи допоможе зупинити цькування і попередити майбутні випадки.
«Говорити треба з усіма: з булером, з тим, на кого він націлився, з
батьками, з класом. Дітям треба дати здоровий спосіб отримати те, чого вони
прагнуть: уваги, лідерства, добрих стосунків, коло друзів тощо», –
каже докторка психологічних наук, голова Національного комітету EuroPsy,
психотерапевтка Вікторія Горбунова.
Як допомогти дитині розрізняти й висловлювати свої емоції?
Уміння керувати емоціями дозволить дитині краще долати виклики в
дорослому житті, легше комунікувати з іншими, проявляти емпатію,
розуміти себе й дбати про своє ментальне здоров’я.
Ось кілька універсальних рекомендацій, які у цьому допоможуть.
Називайте почуття. З часом дитина запам’ятає, які слова виражають ті
чи інші емоції, зможе їх ідентифікувати та говорити про них. Наприклад: «Ти
не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся», «Мама йде на роботу і тобі
сумно прощатися», «Хлопчик забрав у тебе іграшку й ти розсердився».
Розмови про різні емоції дозволять нормалізувати їх, адже серед них немає
«хороших» і «поганих».
Розкажіть і постійно нагадуйте, як краще висловлювати емоції. Тут у
пригоді стане власний приклад – говоріть про свої емоції та показуйте, як
даєте їм раду. Коли дитина трошки подорослішає, запропонуйте розв’язувати
різні ситуації разом, а потім обговоріть, чому певні рішення доречні або ні.
«Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся. Що ти можеш зробити? Ти
можеш або попросити про допомогу, або спробувати розстебнути ґудзик ще
раз. Що ти хочеш зробити?»
Учіться контролювати власні емоції: відмовтеся від криків і
покарань. Не піддавайтеся емоційному пориву покарати дитину – так ви
тільки налякаєте її та похитнете довіру до вас. Присоромлення, покарання і
«шльопання» – це емоційне і фізичне насильство над дитиною. Краще
покажіть дитині, як вам вдається подолати роздратування, говоріть спокійно.
Думайте про те, що вона так поводиться не «на зло» і не тому, що «погана»
чи «невихована» – їй просто важко впоратися з емоціями.
Частіше обнімайте дитину. Тілесний контакт із батьками допомагає
дитині відновити психологічний зв’язок і відчути себе в безпеці. Якщо
дитина засмучена або пригнічена, підтримайте її. Спробуйте зрозуміти, що
призвело до істерики й тоді з часом ви зможете попереджати такі емоційні
сплески.
Хваліть дитину. «Перехвалити» чи «зіпсувати похвалою» дитину
неможливо. Навпаки – діти, яких часто хвалять, виростають впевненими у
собі. Тому щоразу, як дитина говорить про свої почуття, хваліть її за це. Так
вона зрозуміє, що висловлювати свої почуття й обговорювати їх з іншими
людьми – це нормально.
